Из сборника "Сказочный PR" - КОЗА-ДЕРЕЗА

Українська народна казка

Були собі дід та баба. Поїхав дід у ярмарок та й купив собі козу. Привіз її додому, а рано на другий день посилає дід старшого сина ту козу пасти.

Пас, пас хлопець її аж до вечора та й став гнати додому. Тільки до воріт став догонити, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:

-          Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?

-           Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, - тільки пила, тільки й їла!

Мене з дитинства не полишає думка – ну чому ця коза була таким стервом?! Навіщо методично  брехала діду?  Може, вона хворіла на психологічні розлади? Чи може в бідної кози просто був склероз, і вона дійсно не пам'ятала що відбувалось протягом дня? Це залишалось таємницею...

От дід розсердився на сина, що він погано худобу доглядає, та й прогнав його.

На другий день посилає другого сина – меншого. Пас, пас хлопець козу аж до вечора та й став гнати додому.

Тільки став до воріт догонити, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:

-          Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?

-           Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, - тільки пила, тільки й їла!

От дід і того сина прогнав.

Ну, тепер зрозуміли? Клята коза банально прибирала конкурентів! Заради дідового майна, яке вирішила успадкувати... Вигнані в шию родичі вже не могли претендувати на свою частку по тодішньому казковому законодавству (любі  дітки, брати з сестрами та інші спадкоємці першого та другого кола – заспокойтесь, в Україні законодавство дещо інше). І при цьому користувалась чорним піаром, безсоромно надаючи неправдиву інформацію про свій раціон та графік харчування!
 Але дід був легковірний, та й сам мабуть не дуже довіряв своїм близьким, тому   не здогадався перевірити інформацію,  отриману від Кози.

 На третій день посилає вже жінку......(з тим же результатом)

І тільки коли сам особисто (як повний дурень) випас козу і почув від неї ТУ САМУ ПІСНЮ... "Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла..."

От тоді дід розсердився, пішов до коваля, висталив ніж, став козу різати...

Не будемо засуджувати діда – він-бо жив до нової інформаційної ери.  Хіба сьогодні мало редакторів (і навіть головних редакторів), які так само не переймаються перевіркою отриманої інформації? Більше того, якщо та інформація  негативна – вони дуже швидко, дуже радісно і дуже голосно її транслюють. І різати їх за це ніхто сьогодні не має права...

А коза вирвалася та й утекла в ліс. У лісі бачить коза зайчикову хатку,  - вона туди вбігла та й заховалась на печі.
От прибігає зайчик, коли чує – хтось є у хатці. Зайчик і питається:

-          А хто, хто в моїй хатці?

А коза сидить на печі та й каже:

Я коза – дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу, 
Хвостиком замету, - 
Тут тобі й смерть!

От зайчик злякався, вибіг із хатки, сів під дубком та й плаче.

Ну що, молодець коза – кращий спосіб захисту – напад!

Коли йде ведмідь та й питається:

-          Чого ти, зайчику – побігайчику, плачеш?

-           Як же мені, ведмедику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить?

А ведмідь:

- От я його вижену!

Побіг до хатки:

-          А хто, хто в зайчиковій хатці?

А коза з печі:

Я коза – дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету, - 
Тут тобі й смерть!

Ведмідь ізлякався.

-          Ні, - каже, - зайчику – побігайчику, не вижену – боюсь.

От ізнов пішов зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк і  питається...

З вовком як Ви знаєте відбулася та сама історія, що  й з ведмедем. А далі – те саме повторилось і з лисичкою. Всі вони тікали геть, зачувши страшну пісеньку кози (тим більше що співала вона її голосом Теліпа Кіркірова та у стилі хіп-хоп). А щодо стилю – непогана ідея для сучасних українських гуртів – може вийти справжній "хітяра":

Я коза – дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу, 
Хвостиком замету, - 
Тут тобі й смерть!

Та що ж це таке? Чому всі ці звірі боялись козу, навіть не бачачи її у вічі, так би мовити "на слух"?  
Все просто, колеги. Коза була асом самопіару. Вона створила собі такий імідж, що дійсно "йде попереду вас".  Використовуючи методи залякування та прямих погроз, коза вигравала у набагато сильніших за неї звірів ще до того, як вони заходили у сіни хатинки. Майстерно розписуючи майбутню розправу аж до апофеозного замітання хвостикам останків опонента, коза красномовно та конкретно "програмувала" його на програш.

...Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу, 
Хвостиком замету, - 
Тут тобі й смерть!

Пішов зайчик, сів під дубком та й знову плаче. Коли це лізе рак – неборак та й питається:

-          Чого ти, зайчику – побігайчику, плачеш?

-           Як же мені не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить?

А рак:

-    От я його вижену!

-    Де тобі його вигнати! Тут і ведмідь гнав, та не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, і лисиця гнала, та не вигнала, а то ти!

-   Отже, вижену!

От поліз раку хатку  та й питається:

-          А хто, хто в зайчиковій хатці?

А коза з печі ту саму пісню:

Я коза – дереза,
За три копи куплена...

А рак усе лізе та лізе, виліз на піч та:

А я рак – неборак,
Як ущипну – буде знак!

Так як ущипне козу клешнями!..

Коза як замекає, та з печі, та з хати – побігла, тільки видно!

От зайчик радий, прийшов у хатку та так уже ракові дякує!

Та й став жити в своїй хатці.

Чому рак зміг зробити те, що не вдалося ведмедю? Бо не піддався козиній пропаганді, і до того ж мав власний погляд на вирішення проблеми: 

А я рак – неборак,
Як ущипну – буде знак!

Ви думаєте це все? Ні, колеги і колєжанки, є ще один важливий нюанс. Чи звернули Ви увагу на роль, яку відіграв у цій історії зайчик? 

Хто повідомляв звірям що у хатці "страшний звір сидить"? Хто всім своїм виглядом показував безнадійність ситуації? Хто переконував кожного наступного у неможливості її змінити? (Де тобі його вигнати! Тут і ведмідь гнав, та не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, і лисиця гнала, та не вигнала, а то ти!)

Класичний приклад того, як можна використати "третю особу" у інформаційній війні. Козі не потрібно було переконувати ведмедя, вовка та лисичку по одинці. Достатньо було "переконати" зайчика, а він вже далі робив свою справу чудово. По суті, зайчик виступив "каналом", що транслював інформацію на "цільову аудиторію". Звідси – важливий висновок. Хто контролює канал – контролює аудиторію.
 
www.publicity.kiev.ua
Сборник "Сказочный PR"